Зaкoн Укрaіни oб іммігрaціі oпрeдeляющій услoвія і пoрядoк іммігрaціі в Укрaіну інoстрaнцeв та осіб бeз грaждaнствa.
Розділ I Загальні положення
Стaтья 1. Визначення термінів
У цьому закони nižesleduûŝie дату upotreblâûtsâ в Tak znachenii:
иммигрaция — этo прибытиe в Укрaину или oстaвлeниe в Укрaинe в устaнoвлeннoм зaкoнoм пoрядкa инoстрaнцeв и лиц бeз грaждaнствa нa пoстoяннoe прoживaниe;
иммигрaнт — инoстрaнeц или лицo бeз грaждaнствa, kotoroi отримав дозвіл на імміграцію і Přibyla в Україну на проживання postoânnoe, або, naxodâs в Україні на zakonnyx osnovaniâx, отримати дозвіл на імміграцію та ostalsâ в Україні на проживання postoânnoe;
Імміграційних квот – predelnoe що кількість іноземців та осіб без громадянства, kotorym відсутня видачі дозволу на імміграцію protâženii kalendarnogo років;
дозвіл на імміграцію – рішення Špeciálna upolnomočennogo центральних органів виконавчої влади з питань імміграції і питання podčinennyx ему ОРГАНІВ, Которії predostavlâût законом, іноземцям та особам без громадянства з імміграції;
Сертифікат postoânnoe розміщення – документ, kotoryj podtverždaet законом, іноземці та особи без громадянства в postoânnoe розміщення в Україні;
immigracionnaâ візи – Теги в pasportnom документів, що засвідчує право іноземця або особи без громадянства на в’їзд в Україну для постійного проживання;
паспортний документ – документ, виданий уповноваженими органами іноземної держави або уповноваженими органами, спеціалізованими установами чи іншими автономними організаціями системи ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право виїзду за кордон і визнається Україною;
законні представники – батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники установ, які виконують обов’язки опікунів і піклувальників.
Стаття 2. Законодавство про імміграцію
Питання імміграції регулюються Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, що не повинні їм суперечити.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, які розміщуються в цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору України.
Стаття 3. Правовий статус іммігранта
Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Стаття 4. Квота імміграції
Дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів:
1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;
2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;
3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;
5) особи, які раніше перебували в громадянстві України;
6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;
7) особи, які безперервно прожили на території України протягом трьох років з дня надання їм статусу біженців в Україні чи притулку в Україні, а також їх батьки, чоловіки (дружини) і неповнолітні діти, які проживають разом з ними.
Дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається:
1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України;
2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України;
3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням;
4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України;
5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в’їзду та перебування на території України.
Розділ II ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ ВИКОНАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ІММІГРАЦІЮ
Стаття 5. Повноваження Кабінету Міністрів України
Кабінет Міністрів України:
1) визначає порядок формування квоти імміграції і встановлює квоту імміграції на кожний календарний рік;
2) визначає порядок розгляду за заявами про надання дозволів на імміграцію і поданнями про скасування дозволів на імміграцію та виконання прийнятих рішень;
3) затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.
Стаття 6. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи:
1) приймають заяви разом з визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах;
2) перевіряють правильність оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні;
3) приймають рішення про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видають копії цих рішень особам, яких вони стосуються;
4) видають та вилучають у випадках, передбачених цим Законом, посвідчення на постійне проживання;
5) ведуть облік осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Стаття 7. Повноваження дипломатичних представництв і консульських установ України
Дипломатичні представництва та консульські установи України:
1) приймають від осіб, які постійно проживають за межами України, заяви про надання дозволу на імміграцію разом з визначеними цим Законом документами, перевіряють правильність їх оформлення і надсилають через Міністерство закордонних справ України до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції;
2) видають копії рішень про надання дозволу на імміграцію та про відмову у наданні дозволу на імміграцію особам, яких вони стосуються;
3) оформляють особам, яким надано дозвіл на імміграцію, імміграційні візи.
Стаття 8. Повноваження інших органів виконавчої влади у сфері імміграції
Центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики щорічно затверджує перелік спеціальностей та вимоги до кваліфікації спеціалістів і робітників, потреба в яких може бути задоволена за рахунок імміграції.
Центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров’я затверджує перелік інфекційних хвороб, захворювання на які є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію.
Інші органи виконавчої влади в межах наданої їм компетенції забезпечують виконання законодавства про імміграцію.
Розділ III НАДАННЯ ДОЗВОЛУ НА ІММІГРАЦІЮ І ВИДАЧА ПОСВІДЧЕННЯ НА ПОСТІЙНЕ ПРОЖИВАННЯ
Стаття 9. Подання заяви про надання дозволу на імміграцію
Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються:
1) особами, які постійно проживають за межами України, – До дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання;
2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, – До органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем їх проживання.
Заява про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідчених нотаріально, подаватися іншою особою.
За неповнолітніх осіб, а також осіб, яких у встановленому порядку визнано недієздатними, заяву про надання дозволу на імміграцію подають їх законні представники.
Якщо іммігрує один з батьків, якого (яку) супроводжують неповнолітні діти, він (она) повинен подати заяву чоловіка (дружини), засвідчену нотаріально, про те, що вінвонаа) не заперечує проти імміграції дітей разом з батьком (матір’ю). У разі відсутності такої згоди батько (мати) повинен подати рішення відповідного державного органу про залишення дітей при батькові (матері). Зазначене рішення має бути легалізоване консульською установою України, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) копія документа, який засвідчує особу;
3) документ про місце проживання особи;
4) відомості про склад сім’ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває у шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.
Вимога пункту 5 не поширюється на осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Крім зазначених документів подаються:
1) для осіб, зазначених у пункті 1 частини другої статті 4 цього Закону, – Документ, що підтверджує підтримку їхнього клопотання центральним органом виконавчої влади України;
2) для осіб, зазначених у пункті 2 частини другої статті 4 цього Закону, – Копії документів, що підтверджують відповідність рівня кваліфікації спеціаліста або робітника вимогам, передбаченим у переліку, затвердженому центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики;
3) для осіб, зазначених у пункті 3 частини другої статті 4 цього Закону, – Копія документа про державну реєстрацію іноземної інвестиції в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США;
4) для осіб, зазначених у пункті 4 частини другої та у пункті 1 частини третьої статті 4 цього Закону, – Копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з громадянином України;
5) для осіб, зазначених у пункті 5 частини другої статті 4 цього Закону, – Документ, який підтверджує, що особа раніше перебувала в громадянстві України;
6) для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, – Копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні;
7) для осіб, зазначених у пункті 7 частини другої статті 4 цього Закону, – Копія документа, що підтверджує надання особі статусу біженця в Україні або притулок в Україні, а також документ, що підтверджує факт безперервного проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з дня надання їй статусу біженця в Україні чи притулку в Україні;
8) для осіб, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 4 цього Закону, – Копії документів про призначення їх опікунами чи піклувальниками над громадянами України або про встановлення над ними опіки чи піклування громадянина України;
9) для осіб, зазначених у пункті 3 частини третьої статті 4 цього Закону, – Документи, які підтверджують, що вони або хоча б один з їх батьків, дід чи баба, повнорідні брат чи сестра народилися або постійно проживали до 16 Липень 1990 року на території, яка стала територією України відповідно статті 5 Закону України «Про правонаступництво України», а також на інших територіях, які входили до складу Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР);
10) для осіб, зазначених у пункті 4 частини третьої статті 4 цього Закону, – Висновок центрального органу виконавчої влади України про те, що імміграція особи становить державний інтерес для України.
Особи, які постійно проживають за межами України, за винятком осіб, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону, разом із заявою про надання дозволу на імміграцію подають також довідку про відсутність судимості.
Якщо за дії, пов’язані з наданням дозволу на імміграцію, законодавством України передбачена сплата державного мита або консульського збору, разом із заявою подається документ про його сплату.
У разі ненадання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Стаття 10. Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію
Дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв’язку із вчиненням дії, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або проти яких порушено кримінальну справу, якщо попереднє слідство за нею не завершено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в’їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Положення пунктів 1, 3 не поширюються на обличчя, зазначених у пунктах 1, 3 частини третьої статті 4 цього Закону.
Стаття 11. Порядок в’їзду іммігрантів в Україну і видачі посвідки на постійне проживання
Особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво або консульська установа України за її зверненням оформляють імміграційну візу, яка дійсна протягом року з дня її оформлення. Зазначена особа в’їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.
Після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п’яти робочих днів до органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому імміграційною візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.
Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем її проживання видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Розділ IV СКАСУВАННЯ ДОЗВОЛУ НА ІММІГРАЦІЮ. ВИЇЗД І ВИДВОРЕННЯ ЗА КОРДОНУ УКРАЇНИ
Стаття 12. Підстави для скасування дозволу на імміграцію
Дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:
1) з’ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, які втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Стаття 13. Вилучення посвідки на постійне проживання, виїзд і видворення за межі України
Орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції за місцем проживання особи, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, пізніше ніж у тижневий термін з дня отримання цього рішення надсилає його копію особі та вилучає у нього посвідчення на постійне проживання.
Особа, щодо якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яке мало до його надання статус біженця в Україні, він не може бути висланий або примусово повернутий до країни, де його життю або свободі загрожує небезпека через його расу, національності, релігії, громадянство (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про його видворення не береться до отримання рішення суду законної сили.
У разі скасування дозволу на імміграцію та вилучення посвідки на постійне проживання у зв’язку із засудженням до позбавлення волі за вироком суду особа повинна виїхати з України протягом місяця з дня відбуття покарання.
Якщо особа, стосовно якої прийнято рішення про відмову в наданні їй дозволу на імміграцію, за час розгляду її заяви втратили інші законні підстави для перебування в Україні, на нього поширюються положення частин другої – четвертої цієї статті.
Стаття 14. Повторна подача заяви про надання дозволу на імміграцію
Особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування.
Стаття 15. Оскарження рішень з питань імміграції, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб
Дії та бездіяльність посадових і службових осіб, які порушують порядок та строки розгляду заяв про надання дозволу на імміграцію, рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованими йому органами, можуть бути оскаржені у встановленому порядку до суду.
Розділ V Заключні положення
1. Цей Закон набирає чинності через місяць з дня його опублікування.
4. Вважати такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну:
іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на постійне проживання до вступу в силу цього Закону та мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про прописку або отримали посвідку на постійне проживання в Україні;
inostrantsevи та осіб без громадянства, які змушені були залишити місця постійного проживання в Автономній Республіці Абхазія Грузії, прибули в Україну, одержали в установленому порядку тимчасову довідку, прожили в Україні не менше п’яти років і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні;
inostrantsevи та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 6 Березень 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В’єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в’єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 Квітень 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні;
inostrantsevи та осіб без громадянства, які прибули в Україну дітьми-сиротами у зв’язку із збройними конфліктами у місцях їх постійного проживання і виховуються або виховувалися у державних дитячих закладах чи в дитячих будинках сімейного типу або над якими встановлено чи було встановлено опіку або піклування громадян України.
Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідчення на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється дія статей 12-15 цього Закону.